Розповідаємо, з яким алкоголем тісно пов’язане ім’я відомого українського філософа.
У цій статті:
Поговоримо про Григорія Савовича як про вайнловера. Сковорода був досить байдужим до алкоголю. Проте він був гурманом і не був проти поласувати келихом вишуканого п’янкого, але знав міру, тобто споживав свідомо. Попри це одна зі сторінок його біографії тісно пов’язана із вином. Конкретно — токайським.
Хоча не певні, що «попри». Наприклад, українські винороби Олег Скрипка та Сергій Стаховський п’ють дуже мало і часто наголошують: щоби працювати з вином, не обов’язково пити його багато.
Повернемося до філософа, а точніше до того, що пив Григорій Сковорода.
Токайська місія
Ще за часів Петра I серед можновладців імперії цінувалися вишукані токайські вина, які були недешевим задоволенням. Його донька Єлизавета, ставши імператрицею, вирішила налагодити постійну доставку цього напою до Петербурга. Відповідальну справу вона доручила генерал-майору Федору Вишневському.
Він був дворянином сербського походження, наближеною особою до імператриці, а в певний час навіть посприяв кар’єрі українського співака Олексія Розумовського, з яким у Єлизавети були стосунки. Крім цього, Вишневський добре знав Угорщину і її вина.
Задача місії була важливою: вони мали обирати найкращі зразки вина та відправляти його до імперії. Щоправда, історики вважають, що з великою ймовірністю Вишневський мав не лише займатися дистрибуцією вина, але і збирати інформацію військово-політичного характеру про ситуацію в Австро-угорській імперії.
Як Сковорода потрапив у Токайську місію
Головною причиною, чому Сковорода став членом токайської місії, була не його любов до вина, а бажання побачити світ. Як писав його друг та перший біограф Михайло Ковалинський, навчання в Києво-Могилянські академії не змогло задовольнити «освітній голод» Сковороди, тож він був у пошуку можливостей далі відкривати для себе світ і його мудрість, а конкретніше — через нові країни та закордонних учених.
Тож Сковорода погодився працювати в комісії, аби мати змогу подорожувати Європою та навчатися, вважає історик Олександр Алфьоров. Разом із Вишневським Савович побував у основних політичних центрах імперії Габсбургів — Відні, Буді, Братиславі. Окрім цього, відвідав Пресбург, Офен та інші навколишні міста, де спілкувався з ученими людьми.
Думки істориків різняться щодо того, чим займався Сковорода в цій подорожі. Загалом, як і про більшість інших фактів із біографії філософа. Вірогідно він був потрібен, щоб служити в церкві та співати в хорі.
Для служби в місцевій церкві з Москви надіслали шанованого церковника, але йому в поміч потрібен був освічений дячок. Він мав також бути перекладачем і домашнім вчителем для сина Вишневського — Гаврила. На цю роль ідеально згодився Сковорода. Тож він став дяком у 23 роки. У жертву цьому кар’єрному стрибку Григорій приніс навчання в Києво-Могилянській академії.
До речі, у Токаї досі є церква, у якій служив Сковорода. На вході до неї висить меморіальна дошка.
Окрім церковної діяльності, в обов’язки членів токайської комісії входила дегустація вин. Оскільки імператриця добре розумілася на вишуканому алкоголі, експерти намагалися отримати якомога більше незалежних оцінок вина, щоб відправляти в Петербург лише найкращі зразки п’янкого.
Так Сковорода познайомився із токайськими винами. Їх у своїх записах філософ описував дуже поетично: «Лікувальний напій із виноградних грон, обласканих ніжним промінням сонця», а саму Угорщину він називав «люб’язною» і загалом тепло відгукувався про ці часи. Його фаворитом було десертне — Токай Асзу.
Токайські «пригоди» Сковороди закінчилися в 1750 році, коли той повернувся в Україну.
Їхав з Угорщини додому він не з порожніми руками, а супроводжував велику партію вина, що потім зберігали в погребі Петропавлівського монастиря на Подолі.
Трохи про токайське вино
Це популярний вид десертного солодкого білого вина, яке роблять із сортів винограду Харшлевелю і Фурмінт. Окрім них використовують ще Мускат, Зета, Кабар, Коверселе. Ці сорти, до речі, гарно плодоносять на Закарпатті.
Tokaj — це район Угорщини та Словаччини, а ще в Угорщині є однойменне місто. Солодкі вина почали виготовляти тут ще з 17 століття.
Історія розповідає, що в 1576 у місті Шарошпатак цього регіону засадили величезні виноградники, проте збір урожаю довелося відкласти через нашестя турецьких військ. Через це налиті солодким соком грона ягід покрилися благородною цвіллю — грибком Botrytis cinerea. Він «випиває» вологу з ягід, залишаючи в них лише концентровані цукри. Це — секрет унікального смаку токайських вин.
Щоб розвиватися, цьому грибку потрібен спеціальний клімат — якраз такий, як у теплому Токаї, де поблизу річки, з яких надходить вологе повітря і туман.
@primetoursgermany The Tokaj Wine region is home to some of Hungary‘s most beloved varieties of wine. The region is spread over a romantic landscape of cellar labyrinths. #tokaj #hungary #budapest #traveltiktok #traveltok #travelbucketlist #winetiktok🍷#luxurylifestyle #wanderlust
♬ original sound – YagmurCet
Тож виноград тут збирають пізно, тому вина мають відповідну позначку — Last Harvest. Для збору винограду використовують спеціальні кошики «путтонь». Чим більше кошиків використовують для однієї бочки вина, тим воно цінніше. Чим їх більше, тим вищий рівень цукру у вині.
Токайські вина мають золотавий відтінок. Вони досить міцні, оскільки в середньому містять 16 % алкоголю, повнотілі, м’які, ароматні з тонами хлібної шкоринки та меду.
Технологія виробництва токайського вина цікава. Для цього змішують екстракту асзу (винограду з пліснявою) з виноградним суслом або з молодим вином, що вже пройшло ферментацію. Від їх співвідношення залежить солодкість майбутнього вина. Чим більше асзу — тим солодше вийде. Суміш настоюють 24–36 годин, після чого пресують, переливають у великі бочки залишають у холодних підвалах на 3–4 роки, щоб цукор із напою вибродив.
Раніше найкращі токайські вина з позначкою eszencia — дуже солодкі, за що їх називають нектаром — не продавалися, їх тримали лише для представників династії Габсбургів або на подарунки іншим європейським монархам. У 2008 році пляшку такого Imperial Tokay продали за 1955 фунтів стерлінгів.
@tokajmacik Hmla a pleseň to je Tokaj? #botrytis #botrytiscenerea #botris #aszu #chcemvedietviac #tokaj #tokajmacik #jaromacik #tokajske
♬ That Couch Potato Again – Prod. By Rose
Сковорода й алкоголь
Філософ походив із заможної родини. Його батько був пов’язаний із п’янкими напоями: «Сава Сковорода продавав 125 літрів горілки та платив податок 50 копійок. Це величезна сума: для порівняння, у Києві тоді можна було купити поганеньку хату за 20 рублів, а річний заробіток наймита становив 4–6 рублів», — розповів історик Вадим Назаренко. Достеменно невідомо, чи була в старшого Сковороди власна винокурня чи він перепродавав горілку, проте факт у тому, що заробляв він на цьому добре.
Про харчові звички першого етапу життя Григорія Сковороди відомо небагато. А другий період стартував приблизно після повернення філософа із Токаю.
Тоді він почав по-іншому думати й жити: дуже рано вставав, їв раз на день, любив молочні продукти, писав трактати про здорове харчування. Він також відмовився від м’яса та риби, бо вважав, що якщо людина вживає багато м’яса та алкоголю, то зациклюється на тривожних думках, а отже, передчасно старіє. Така позиція нагадує індійське вчення аюрведа.
Сам він писав про це так: «Був час, і тепер буває, що для внутрішньої моєї економії утримуюсь я від м’яса та вина. Але чи не тому лікар забороняє вживати часник тому, у кого шкідливий жар в очах? Усе благостворено від всещедрого творця, але не всім і не завжди все буває корисним. Не хибно вважати, що всяка їжа й напої є корисними, але варто зважати на час, місце, міру, особу».
Попри поширену історію, Сковорода вів не дуже суворо-аскетичний лайфстайл. Його друг Ковалинський писав, що надсилав Григорію пармезан, бо той його любив. Витриманий сир тоді привозили лише з-за кордону й коштувало це дорого. «Деякі делікатеси йому подобались, і він не відмовляв собі в такому задоволенні. Це свідчить і про фінансову спроможність», — каже Назаренко.
Читай також: «Яке вино в тренді у 2023 році»
До речі, про гроші. Скільки заробив Сковорода за участь у токайській комісії точно невідомо, проте інший член місії Леонід Махновець пише, що там платили приблизно 23 рублі на рік. «Це непогані гроші, до речі. Якщо не помиляюсь, предки Котляревського за таку суму купили собі в Полтаві хату», — розповідає Назаренко.
Історичні записи говорять про те, що Сковорода був поборником поміркованості, тому обмежувався кількома ковтками вина. Проте він не відмовлявся, коли його пригощали смачним вином, та навіть мав його у своїй дорожній сумці під час мандрів. Якщо вірити біографам, головним він вважав знати міру.
Наостанок пригадується цитата із, напевно, найвідомішої пісні Сковороди: «Всякому горлу свой єсть вкус каков». Цю думку він підтвердив своїм прикладом, у тому числі любовʼю до вишуканого Токаю. Та і виходить, що з із задачею «Как би умерти мні не без ума», про яку він говорить у далі, філософ впорався. Адже навіть сотні років потому його творчість та шлях допомагають його нащадкам дізнаватися щось нове й корисне.
До речі, 3 грудня 2023 року філософу, вчителю, поету та першому українському гіпстеру (згадки про якого збереглися) виповнився 301 рік. Cheers за нього!
