Як позбутися синдрому самозванця

Андрій Cабаєв, Scrum Master департаменту розвитку продукту в MAUDAU, ділиться власним досвідом, як подолати відчуття, що ти не на своєму місці та врешті присвоїти собі власні досягнення. 

Що таке «синдром самозванця» я дізнався на власному досвіді, коли вирішив змінити професію. Мені вистачило кількох тижнів, щоб зробити висновок: мені тут не місце. Внутрішньо я постійно був напружений, переживав, що от-от мене розкриють. Кожен день, коли я приходив в офіс, голос у моїй голові повторював: «Це не для мене, це не моє. Я не достатньо знаю, як діяти, як працювати». Трохи згодом моя колега сказала мені: «Андрію, це позиція не твого розміру. Це на виріст і зараз ти не тягнеш». І я дійсно це відчував. 

Отже, мене викрили. А це найбільший страх для самозванця.

Чому виникає синдром самозванця

За визначенням синдром самозванця — це психічний стан людини, або психологічний феномен чи відчуття, що характеризується невпевненістю у власних здібностях і досягненнях. Цей стан призводить до стресу, пригніченого емоційного стану та вигорання.

Але я помітив ще дещо. Це не тільки стан чи настрій, який зʼявляється сам собою. Синдром самозванця — це певний спосіб мислення, який ґрунтується на ставленні до себе та тому, як формувалась твоя особистість. Чинників, що могли вплинути на це — безліч. Наприклад: 

• порівняння себе з іншими;
• надмірне отримання похвали або навпаки відсутність похвали та підтримки;
• звичка отримувати оцінку за свої дії та карати себе;
• відсутність права на помилку.

Для розуміння, як діє синдром самозванця, розглянемо двох осіб: працівника із синдромом (далі — Самозванець) і без (далі — Працівник). З моїх спостережень: 

Працівник відчуває себе на своєму місці. Він із цікавістю береться за завдання й нові виклики, фокусується на цілях, задачах, діях та пошуку рішень, які можуть допомогти досягти цілей. Він аналізує отриманий досвід, робить висновки й рухається далі. Працівник не ставить собі зайвих питань про себе, фокусується виключно на процесі й цілях.

Читайте також: Прокрастинація VS самодисципліна

Самозванець фокусується не на результаті, не на процесі, а на власному «Я»:

• «Як я буду виглядати, якщо не зможу?», 
• «Як зробити правильно, щоб я не налажав?», 
• «Чи вартий я того, щоби бути тут?», 
• «Чи моє це місце, взагалі?». 

У результаті в самозванця блокується сприйняття всього, що відбувається зовні, мозок перестає аналізувати процес і реальний досвід.

Ще один із варіантів, як мислить і діє Самозванець — намагається бути непомітним. Через те що, він боїться бути викритим (тобто якщо хтось зрозуміє, що йому тут не місце), він може відтягувати виконання роботи, тягнути з рішеннями. Самозванець намагається тримати образ, аби усі навколо вважали його експертом. Усередині така людина розуміє, що будь-яка її помилка призведе до «трагедії» — до викриття, позору, відторгнення. 

Коли Працівник приходить у компанію, він має певні обов’язки, а його колеги та керівники — очікування. За його діями та результатами слідкують. Тому важливо, щоб Працівник міг проводити аналіз власної діяльності, робити висновки, генерувати нові ідеї. Самозванець же забирає всю увагу тільки на себе, на оцінку себе — і тим самим обмежує своє мислення.

В обох випадках формується нейронний звʼязок, який із часом стає основою професійного мислення людини. Але між цими двома прикладами є відмінності: у випадку самозванця мислення базується лише на роздумах, сумнівах, фантазіях, а не процесі та результатах. Це не дає змоги зростати, бо людина аналізує не свою роботу, а сумніви і страхи. Саме це і формує звички не бути видимим, відтягувати до останнього моменту, не бути ініціативним. 

Тому щоб формувати себе як спеціаліста, треба напрацьовувати саме практичний досвід, аналізувати отримані результати й робити висновки. Якщо наші переконання нам заважають отримувати життєвий чи професійний досвід, то ми не можемо рухатись і професійно зростати. Це пастка, де можна застрягнути надовго.

Як позбутися самозванця всередині себе

Мені допомогла зміна мислення. З «самозванця» я перемкнувся у режим «дослідника». Дослідник не може помилитись — він ставить експерименти й аналізує отримані результати. Дослідник знає, що він багато чого не знає, тому завжди пропонує ідеї, досліджує їх, здобуває досвід, робить висновки й ділиться результатами з іншими. Дослідник не ховається десь у кутку, а навпаки, береться за все, що є цікавим та навіть складним. Дослідник приймає, він не досконалий, що світ недосконалий, що багато чинників можуть впливати на результат експерименту, але від цього стає лише цікавіше. І саме це головне.

«Мислення дослідника» йде всупереч із мисленням самозванця. Щоб стати дослідником, треба прийняти себе таким, яким ти є. Можна чогось не знати, не розуміти, помилятись, навіть, наламати дров — і це нормально.

Саме «мислення дослідника» допомагає перевіряти свої гіпотези, свої навички, робити помилки та вдосконалюватись. Для того, щоб почати змінювати «мислення самозванця» треба змістити фокус із себе і свого «я», своїх страхів і надуманих установ на досвід, який ти здобудеш, виконуючи те, що здається складним.

Що допоможе прийняти себе й переналаштуватись

Перший крок. Визнати, що ти не знаєш напевно, як треба правильно.

Другий крок. Прийняти, що ймовірніше за все виконання якоїсь задачі може закінчитися провалом. Це найскладніше — дозволити собі зробити помилку. Зробити погано, отримати критику і зворотний звʼязок. Але впевненість приходить саме після невдач.

Третій крок. Заручитися підтримкою більш досвідченого колеги, який підтримає і дасть тобі конструктивні поради, що треба покращувати.

Четвертий крок. Завжди опрацьовувати отриманий зворотний зв’язок від колег, рефлексувати й робити висновки.

Пʼятий крок. Навіть якщо ти виконав задачу, проаналізував результати, отримав зворотний звʼязок, зробив висновки та думаєш, що наступний експеримент буде на 100 % успішним, не поспішай. Будь готовим, що наступна спроба може бути як успішною, так і провальною. Це цілком можливо. І це абсолютно ок.

Шостий крок. Зняти із себе тягар, що результат — це тільки твоя відповідальність. Твоя відповідальність — це робити свій максимум та приймати наслідки. На результат роботи окрім твоїх зусиль впливають багато чинників, якими ти не керуєш. Проаналізуй, що могло повпливати на твою роботу зі сторони. Можливо проблема є у процесі або в системі.

Сьомий крок. Хвали себе за досягнення. Навіть, якщо все вийшло не так, як ти очікував, дай собі пʼятюню. Ти молодець, бо поборов себе. Став кращим, ніж раніше. Отримав досвід.

Восьмий крок. Не намагайся щось комусь доводити. Роби для себе, бо ти цього хочеш, бо ти хочеш бути кращим. Головна мотивація діяти має бути всередині тебе, а не зовні.

Саме так формується мислення дослідника. І в певну мить ти розумієш, що працюєш не для того, щоб втриматися на роботі чи щось довести колегам, а тому, що тобі цікаво пробувати, експериментувати ніби у лабораторії.

Самозванцю немає місця, якщо ти досліджуєш.