Зібрали добірку віршів від українських авторів, у яких ті згадують про п’янке.
У цій добірці:
Здається, що вино і поезія створені одне для одного як кіно і попкорн, шампанське і круасан, какао і печиво.
Вино і поезія тісно пов’язані емоційними та асоціативними зв’язками. А ще тим, як вони чудово поєднуються: келих насиченого червоного ідеально пасує до прочитання поетичної інтимної лірики, а коли потрапляєш на літературні читання, хочеться, щоб в руках матеріалізувався келих ігристого.
Український поет Віктор Неборак якось, досліджуючи зв’язок між творчістю та алкоголем, підмітив, що важко уявляє собі українського письменника, який би «взагалі не нюхав корка». Проте коли він розповідав про літературні збори, де учасники пили вино і ділилися своєю творчістю, то сказав, що вони ніколи не напивалися.
Ще один цікавий факт: найвідоміше македонське вино Т’га за југ вперше створили спеціально на честь «Струзьких вечорів поезії» — це один із найбільших поетичних фестивалів у Європі. Назву вино отримало на честь однойменної поеми македонського поета Костянтина Міладинова.
Шотландський письменник Роберт Луї Стівенсон якось сказав: «Вино — це поезія в пляшках». З ним дуже важко не погодитися.
Ми звернулися до української поезії та обрали кілька віршів, у яких автори згадують про п’янкі напої. Радимо налити собі келишок сухого і ненадовго поринути у мелодійність та романтику римованих рядків.
Вірші про вино
Микола Вінграновський
Тост
Ти тут! Ти тут! Кохана, ти, як світ, —
Початок і кінець твій загубився…
Багряною півчарою схилився
В вологих сонцетінях небозвід;
І морезвід півчарою другою —
І чара зустрічі в руці моїй горить!
Вино в ній — ти. Любовною рукою
Я п’ю тебе за тебе у цю мить.
Я п’ю за мить — за вогняне і чуле,
За любощів священне забуття.
Сучасна мить мені вже, як минуле,
Сучасна мить мені, як майбуття.
За вічність п’ю — вона тебе відкрила,
Кохана, спи… За споминів гаї!
За ще не квітлі квіти твого тіла,
За таємничі лінії твої!
За свято засинання й просинання,
За довші крила нашим літакам.
І за прощання! Вип’ю за прощання —
Прощання ще не зраджувало нам.
Богдан-Ігор Антонич
Гірке вино
Мої дні жорстокі та холодні
полину навіяли в пісні,
потонули обрії в безодні
чорної весни.
Знов підказує мені до вуха
слів спокуслива, похмільна їдь,
що поглине серце завірюха,
хоч би мимохіть.
Так складатиму в дні анестезії
цю отруйну дань моїм часам,
бо дарма: гірке вино поезії
мушу пити сам.
Нерозумна мрія зрадно кличе,
знаю, що омана це й фантом:
хочу вирізьбити днів обличчя
вірша долотом.
Мар’яна Савка
Часу не проминути
Я думала що було б якби я залишилася
Там, на площі, всипаній крихтами хліба
і пір’ям міських голубів
Що було б якби я залишилася
З усіма своїми валізами
Тарілками й книжками
З готуванням сніданків
Дзвінками набридливих родичів
І бажанням зачати дитину
Якого дня я би зчитувала нудьгу з кутиків його вуст
Якого дня ми би йшли на прогулянку
Він — п’ять кроків попереду
Не озираючись
Так ніби ми незнайомці
Так ніби не я зціловувала сіль
Ніби не я була його криком
Ніби не я розстеляла лляні простирадла
Залиті вином і призахідним світлом
Цікавий факт: Мар’яна Савка з обережністю ставиться до алкоголю, але любить почастувати чимось дійсно смачним: хорошим вином або коктейлем, особливо вона полюбляє блакитну Маргариту. З вин поетка поважає вина Чилі й Південної Африки та деякі французькі білі ігристі вина.
Віктор Неборак
Із циклу «Напої бога Бахуса»
Вершина — мармурова паща лева,
з якої ллються струмені вина.
Ефірна хвиля, флейта вереснева,
прокочується, ледь сягнувши дна.
Довкола простір міниться в тремтінні
і загусає в потемніле скло.
Як шлунки, бутлі, і плоди осінні
терпляче чавляться в густе тепло.
І просякають стіни винним духом,
повзуть зелені парості у сни,
і припадає час холодним вухом
до бутлів — що народжують вони?
Коли прийдуть зимові хрестоносці
і льодові вогні запалять нам,
різдвяні печі їх покличуть в гості —
не скуштувати чарки тим панам.
Коли завиють відьми прокажені,
як жебраки-вітри з голодних пуст,
напоєм стиглим випари скажені
тим паннам повипалюємо з уст.
Коли приблудить, як чума, у місто
ясновельможна вічними кістьми,
на трон у пляшці їй дамо возсісти
і коронуєм корком Бабцю ми!
Хвала коханкам і безсмертним друзям!
Хвала нектарним келихам дзвінким!
Криваве обертається галуззя,
занурюється в різнобарвний дим.
В коморах — море темне і безкрає.
М’ясива рум’яніють на вогні.
Ніхто з п’яниць іще не вимагає:
«Ту пляшку закорковану — мені!»
Цікавий факт: вперше у житті Віктор Неборак наважився відвідати Київ завдяки книзі «Тореадори з Васюківки», а конкретно розділу «Незнайомий з 13-ї квартири», в якому Всеволод Нестайко описував столицю. Тож на другому курсі Львівського університету Неборак лишив удома записку, що їде погуляти в Київ і повернеться за день. Разом із другом вони на свіжо отримані стипендії купили білого сухого вина, випили його у парку на Погулянці і гайнули дивитися місто на Дніпрі.
Ліна Костенко
Хочеться чуда і трішки вина.
Дні пролітають, як сірі перони.
Чорний букет надвечір’я —
ворони —
місту підносить струнка
далина.
Що ж, я свій вік одробила
сповна.
Що ж, я свій вік одробила по-
людськи.
Дні облітають, як чорні
пелюстки.
Хочеться чуда і трішки вина.
Доки ж ці пута, пора і
звільнить.
Де ж ви, мої золоті пасторалі?
Літо літає і осінь дзвенить.
Розпач накручує чорні спіралі.
Де ж мого слова хоч би хоч
луна?
Знову пішла Україна по колу.
Знову і знову, ще раз у ніколи?!
Хочеться чуда і трішки вина.
Іздрик
ми так не бачились давно
що забуваєм де і хто ми
і блякне в келихах вино
і висихають ідіоми
і липень гусне мов сироп
і кожен рух триває вічність
та на перетині європ
жіноче стріне чоловіче
в обіймах ласих барселон
у дзеркалах старих басейнів
вже проростає тихий сон
про день — на спів і ніч — на сейшн
про мак сейшелів і кариб
про світло лондонських магнолій
про танці екзотичних риб
на стиках залізничних колій
про буржуазний тихий рай
десь у бескидах чи карпатах
де рівний шум пташиних зграй
вкриває кожне афтепаті
де в ягодах — тремтливий блиск
а психотропи — самосійні
де мирний атмосферний тиск
повітряних гойдає зміїв
і так пливе липневий день
і так липневі ночі линуть
що розверзається едем
у полуничну полонину
і грає люсі ін зе скай
і ми упевнено й хоробро
в фарватері пташиних зграй
йдемо за край
йдемо за обрій
Сергій Жадан
Виноробство — це насправді теж землеробство.
Земля нас тримає щедро і просто.
Земля нас приймає з чеснотами й провинами
З сухими, кріпленими і десертними винами.
Цікавий факт: ці рядки автор написав після того, як відвідав дегустацію вин Сергія Стаховського. Він скинув текст повідомленням виноробу, а той зберіг вірш та трохи пізніше запропонував використати його на етикетках пляшок з вином Трамінер.
Згодом одне зі своїх вин Сергій Стаховський продавав разом зі збіркою віршів Сергія Жадана «Псалом авіації».
Максим Рильський
Стоять граби прозоро-жовті
В промінні ясно-золотім…
Хай щастя, друже, не найшов ти,
Але нащо тужить за ним!
Прозора склянка кришталева,
Вино червоне і хмільне…
Навколо шелестять дерева:
Все збудеться і все мине.
І те, що дійсністю здавалось —
Нікчемна тінь, даремний дим;
І те, що в снах ним увижалось.
Зробилось близьким і нудним.
Керуй на озеро спокою
Свої шукання молоді;
Все, що зосталось за тобою, —
Лиш слід весельця на воді.
Минають дні, минає літо…
Але нащо тужить за ним?
Прозору склянку вщерть налито
Вином червоним і хмільним!
Аттила Могильний
Залишається мелодія і сум
Глянь,
це ти і я,
це той день,
в якому ми любимо одне одного,
це світ,
де голоси нашої юності
натягнули сталеві троси
над затокою,
над катерами з обдертою фарбою,
над поїздами, що повезли перших.
Зійди на цей міст,
і назвімо його пам’яттю.
Коли підуть останні,
залишиться тільки сум,
наче вино, настояне на травах:
вікно — це неминучість скла,
перед яким зупиняємося
П’ючи вино
Прозорий келих,
кришталевий, з ниточками сонця,
золота тінь на столі,
як остання згадка
про тих моряків,
що не вернулися з країни орхідей.
Морем пахнуть твої губи.
Цікавий факт: багато поціновувачів творчості Аттили Могильного знайомі із його збіркою «Київські контури», в якій поет описав життя рідного міста. Він, син українця та україномовної угорки, виріс на Відрадному — це район на правому березі столиці — тож його поезія малює особливі образи Києва.
Враховуючи, як він говорить про вино у своїй поезії, думаємо, він би точно оцінив сучасні білі вина від Biologist. Ця виноробня знаходиться на Київщині. Тут і вирощують деяку частину винограду для майбутніх п’янких.
Олена Теліга
Махнуть рукою! Розiллять вино!
Хай крикне хтось — хай буде завiрюха, —
Ах, як я хочу вiднайти вiкно
У сiрiм мурi одностайних рухiв!
А в тiм вiкнi нехай замерехтить
Чиєсь обличчя — вперте i смiливе,
Щоб знов життя — надовго чи на мить —
Розколихалось хвилею припливу.
Щоб погляд чийсь, мов трунок дорогий,
Переплеснувся найсвiтлiшим плином,
Де очi iнших, очi ворогiвНе домiшали яду чи полину.
I в душнiй залi буде знов рости
Така дитинна й божевiльна мрiя:
Що задля мене хтось зумiє йти
Крiзь всi зневаги — так, як я умiю!
Цікавий факт: літературна група «Бу-ба-бу», членом якої був Юрій Андрухович, свого часу відзначала видатні вірші інших авторів власною літературною премією — пляшкою алкоголю. Ця премія була цінною, адже вручали її під час горбачовського «сухого закону». Тому тоді пляшка вина була великою розкішшю, а ще — викликом державній політиці.
Микола Луків
Є день такий — іскристий, як вино,
Є день такий — спинись, прекрасний часе!
Отам я жив. Отам колись давно
Я гладив руки і волосся ваше.
Отам я жив… Туди вертаю знов.
Стою в задумі над минулим нашим.
Є день такий: майнув, як сон, пройшов,
А все життя од нього стало кращим.
Леся Українка
Лісова пісня (уривок — останній монолог Мавки)
О, не журися за тіло!
Ясним, вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю, —
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю..
Грай же, коханий, благаю!
Цікавий факт: у родині Лесі Українки любили гарне вино. Поетеса теж прихильно ставилася до цього напою, а ще до наливок, слабоалкогольних штук. На жаль, не знаємо, яке саме вино було улюбленим для поетки. Проте знаємо, що квартирант Косачів Нестор Гамбарашвілі привозив їм грузинське вино.
Василь Стус
Літо (з циклу «Образки»)
Сонце пада, як дощ,
Сонце пада, як злива,
Сонце плавиться
І стікає ринвами хмар.
Пий
Крізь соломинку променя
Літа
Червоне вино!
Марта Тарнавська
В міському парку пахне рання осінь…
В міському парку пахне рання осінь,
мов дороге настояне вино.
Як не прийняти вересня запросин,
таких же любих, як колись давно?
Несу я в парк свою осінню радість
і зерно зголоднілим голубам:
мені білки і птахи завжди раді —
тут і моя пташина голуба.
Приплив екстазу заливає груди,
неначе повінь золотих листків:
прекрасними усі здаються люди,
і світ увесь — немов великий спів.
Пташину щастя пробую піймати
і сиплю сіль на пишний білчин хвіст,
щоб радість дня навіки заховати —
та день, мов мить, що у майбутнє міст.
Іван Драч
Музичний етюд
Помаранчева стигла палітра
Горизонту вина подає.
Запрягає музика три вітра,
Щоб процокати в серце твоє.
Вибухають сонати високо
В епіцентрі твоєї журби,
І сімфонії чорні соколи
Гострять крила об чорні дуби.
І троянд неціловані жмутки
Посивіли з чиєїсь вини.
І по клавішах сивого смутку
Ходять сині сумні слони.
Та, до крапельки сонцю віддане,
На пшеничних вітрах встає
Твоє чисте,
густе,
провітрене,
Помаранчеве серце твоє.
Бажаємо, щоб поезія та вино завжди смакували ідеально!
Примітка. Коки ми готували цей текст, то хотіли розповісти трохи більше про те, які вина любили українські поети та письменники, коли і з ким вони їх ділили. Проте інформації про українських митців збереглося набагато менше, аніж нам хотілося б. Тому якщо знаєш якісь цікаві факти або історії про вино та поетів, поділися з нами у коментарях.
До речі, раніше ми розповідали, що пив Григорій Сковорода — український філософ, письменник та вчитель.
